Пн-Пт
10-19
Сб-Нд
10-18
Марафон довжиною у 200 км (бревет) під назвою "Пиріжковий" проводився у Вінниці вперше. Ця подія залишиться в пам'яті багатьох надовго... в моїй також!
В марафоні зареєструвалось 54 людини - відважні райдери, в тому числі 11 членів клубу Пірати.
До цієї події всі готувались задовго. Ми з командою тренувались на Недільних покатеньках, а Славік та Інна навіть за 3 дні до старту прикатували трек майже цілком. Кожний намагався уявити, як це взагалі воно має бути - проїхати за 13 годин тих 207 км.
В день старту збори було заздалегіть об'явлено на 7 годин ранку, оскільки старт мав відбутись в 8 годин без запізнень. Інакше - змарнований час піде до заліку кожного.
Атмосфера на старті була бойовою і дружньою. Всі учасники були привітні один до одного, але в очах бачилась жага позмагатись один з одним. Ну, це природньо для людини, спортсмена. Я для своєї команди підготував ізотонік, що мав поповнювати організм мінералами. Це було краще ніж просто вода. Сам я набрав запас поживних батончиків Nutrixxion, щоб не гаяти час на харчування. Першим ділом, перед стартом, я із задоволенням з'їв протеїновий батончик. Роблю налаштування заднього гальма, оглядаю велосипед - неначе все готово для бою!
Тут Олександр Царевський, що координував проведення марафону, вже об'явив інструктаж та закликав всіх на старт.
Всі райдери дружньо перейшли дорогу та вишикувалися в колонну. Ніхто не намагався стати в перші ряди, адже в цьому не було потреби. Тому якось так вийшло що я опинивля на першій лінії поряд із шосейниками та Денисом Сімковським!
3... 2... 1... ось він! Старт!
Ніхто не намагався одразу вкрутити та вирватись вперед. Всі розуміли, що зараз це недоречно. Стартова пряма була чудовою - кілометр Барського шосе вниз по рівнесенькому асфальту. Ось цей кілометр мені навіть випала честь вести колонну. Але, саме цей кілометровий легкий старт дав можливість колонні розігнатись. Почав формуватись пелотон.
Швидкість росте та досягає 27-33 км/го (середня). МТБ-шники та шосейники змішались у лідируючий пелотон, який складався приблизно із 15 чоловік. Серед Піратів бачу Андрія, Ярослава та Славіка, який вирішив взяти лідерство. Тримаюсь у середині між ними.
Наш Славік вирішує задати жару та виривається вперед із одним шосейником, наскільки я зрозумів із Пилипенко Олександром. Спочатку я був на Славіка злий, адже щиро хотів щоб він економив сили та сидів у когось на колесі. Але він починав відриватись. Я розумію, що він знає що робить. Подумки побажав йому удачі!
Лідируючий пелотон не уповільнюється... Швидкість тримається не змінною, мій комп'ютер, після повороту на Бар, зафіксував максимальну швидкість 51 км/г, а середня швидкість зросла. Це ставало схожим на змагання, хоча сам по собі бревет не являється таким. Але "гонщики" лідируючого пелотону просто підганяють один одного.
Таким чином вже долітали до Луки Барської, де на 50-му кілометрі розташовувася перший конрольний пункт - КП1.
45 кілометрів пролетіли як "дві хвилини". На пристойному підйомі почуваю втому і починаю навіть відставати від пелотону. Приймаю рішення почати гризти поживний батончик Nutrixxion. Перед собою бачу Ярослава, який також почав втомлюватись.
Трохи наздогнати колону мені допоміг Сергій Матищук, який зупинявся через падіння ланцюга. Тепер він здоганяв всіх і мені випала можливість підсісти йому на колесо. Таким чином ми підбираємо Ярослава і наздоганяємо всіх на першому КП. В результаті перші 50 км було пройдено менше ніж за дві години.
Я озираюсь на КП - не бачу Славіка, значить вже "відлетів" далі. Серед наших ще відпочивав Андрій, який раніше нас з Ярославом добрався до КП. Підбадьорюю його, і він далі тримається з лідируючою колонною. А ми з Ярославом ще відпочиваємо, відмічаємось, їмо банани, дивимось один на одного, які ми червоні, та розуміємо, що треба трохи уповільнитись. Загалом стояли хвилин 8, може 10. Потім ще на 5 хвилин я роблю зупинку в кущах. Ярослав віддано чекає мене. Через зупинку пропускаємо чоловік 5.
Так, діло зроблене, вперед!
Як і вирішили, тримаємо темп 25 км/г. Пройдено 1/4 дистанції, а ми вже "розклеїлись".
Нас наздоганяє Паша Вербенко. Кучкуємося втрьох та набираємо темп. Час від часу рівномірно поїдаю свій запас енергетичних батончиків. Вже 60 км позаду.
В трьох наздоганяємо чоловіка на найнері. Його особисто не знаю, але крутить добре. Так тримаємось в чотирьох кілометрів 5 як бачимо Таню Галіну та Твердохліб Віталія, при цьому Вербенко Паша почав відставати.
Після першого КП почалася найгірша ділянка траси в плані покриття дороги. Само собою до Хмільника набір висот почав зростати. А якість покриття нагадувала скоріше бездоріжжя. Майже кожний спуск завершувався ямами та калюжами в них. З однієї сторони МТБ-шникам це давало перевагу над шосейниками. Але це ж не гонка! Чи гонка? Таке питання ми ставили собі коли починали набирати темп. В продовж послідуючих 5-6 кілометрів обходимо 2-ох шосейників, але тільки через те, що вони прокололись.
Після чергового спуску, при спробі дотягнутись до нашої колони, від якої ми з Віталієм відстали буквально на 50 метрів, сталося це... А сталася в мене судома. Причому така, якої я не відчував ще ніколи за все своє велосипедне життя. Судома схопила ікру правої ноги, ніяки рухи не допомогали, щоб зняти біль, вона тримала мене жорстко. Довелось негайно зупинитись. І тільки тоді, коли я спішився та відчув землю під ногами, ніби трохи почало відпускати.
Коли я приймав участь у Вінницькій сотці у мене були проблеми із судомами, але ж не так! Тому я передбачливо взяв з собою антиспазм магній-250. Звісно, його необхідно було прийняти ще на першому КП, але я це просто забув зробити, навіть не дістав його із рюкзака. Зате одразу дістав черговий батончик Nutrixxion.
Отже, я відпустив группу і Віталія. Поки оговтувався мене обійшов Паша Вербенко (який раніше відставав).
Боляче! Йду пішки. Чую знайомий голос кричить: "Кеп, а що це за справи?". То з нашого клубу був Руслан Бортнік. Він трохи уповільнюється, та дає мені змоги разом із ним повернутися "в стрій". Але всеодно через мене їдемо повільно.
Обходимо хлопця на гібриді - у нього також прокол. Через хвилин 10 цей хлопець нас наздоганяє. Руслан мене покидає та чіпляється за "утікача". Я залишаюся сам, та не надовго. Цоього разу мене радує своєю компанією Рокитянський Олександр на шосейнику. Звісно він не може скласти мені компанію, тому я знову залишаюся сам. Тем повільний.
87-й кілометр, антиспазм допомагає, починаю нарощувати темп. Тут в мене з карману рюкзака, на чергових "корчах", вилітає мій батончик Nutrixxion. Ну, звісно я повертаюся за ним. Оскільки вирішую, що цілий батончик принесе більше користі в подальшому ніж згаєний час зараз.
До Хмільника залишається 10 кілометрів. Більш-менш тримаю тем, 22-25 км/год. Десь далеко ще бачу Рокитянського Олександра. Тут мене обходять два шосейники, один з яких раніше зупинявся через прокол.
Набір висот вирівнюється. Бачу заповітний дорожній знак із надписом "Хмільник".
У передмісті і в самому Хмільнику якість асфальту аж підіймає настрій. Рухаюсь швидше. Трохи хвилююсь через те, що не на всіх поворотах були відмітки про напрямок руху. Хоч відмітки ні разу не підводили, всеодно перестраховуюсь та на ходу дивлюсь у навігатор. Все добре, до КП2 залишилось... а вже ось і він!
Нарешті! Як я його приближував, цей КП2!
Тут я зустрів наших: Руслана, Ярослава та Андрія. Одразу зрозумів, що Андрій також втратив багато часу, адже від першого КП він від'їжджав перший серед нас. Разом з ними були і Паша, Віталій і хлопець на найнері, що був в одній колонні з нами. Не побачив Таню Галіну, виявляється вона задала жару хлопцям і вже рванула вперед!
На КП-2 відмічаюсь. Хочу гарачого чаю, але є тільки холодний. Печиво чогось не лізе у шлунок. Банан також, беру його на зпас. Хочеться м'яса! Іду в кафе, що було поруч. Супер! Є пиріжок з м'ясом. Додаю до нього томатний сік.
Присідаю відпочити та поїсти. На КП заїжджають наші Саша та Інна. Від них дізнаюсь трохи інформації, жаліюсь на свої судоми. Інна люб'язно дарує мені аспаркам, магній та ковток коли! Супер.
Саша та Інна запрошують приєднатись, але ще роблю похід у магазин за вологими серветками - навсяк випадок. За цей вони мене покидають. Стартую сам...
Після відпочинку м'язи ватні. Їдеться тяжко. При виїзді з Хмільника вперше за весь час звернув увагу на навколишню красу: на фоні пристойних пагорбів виднілись ліси та поля. Темп повільний.
Після Хмільника трек мав підденний напрямок, але скоро повинен був змінитись на східний, у напрямку до Калинівки.
Дуже повільно рухаюсь, але нарешті цей поворот на Калинівку. Траса тут була вузькою, але дуже мальовничою та з постійними перепадами висот.
Десь на 115-му кілометрі бачу в дзеркало два силуети - два шосейники мене швидко "зробили", як стоячого. За мить я зрозумів, що на шосе був тульки один хлопець, а інший на МТБ. Тягнули один одного.
Спочатку хлопці відірвались десь на метрів 400. Тут я розумію, що пора брати себе "в ноги" та вкручувати. Доречі, і магній почав діяти - судом не відчувалось. Крім того батончикам Nutrixxion також слід віддати належне - запас енергії відчувався. Я розумію, що можу наздогнати хлопців.
Спуск-під'йом, спуск-під'йом - так тривають найближчі 10-15 км. Але до хлопців я все ж почав наближатись. Примітно що наближення було значним після кожного під'йому. Значить на під'йомах в мене була перевага. Я ще додаю сил на кожному з них. Ось і вони.
Спочатку в планах було триматись за ними, тим самим берегти себе. Але на черговому під'йомі я зрозумів, що можу краще. Починаю навіть віддалятись. Їм банан, йде не дуже. Їм протеїновий батончик - інша справа! Трохи солодкий, він додав бадьорості! Хлопців в дзеркалі вже не бачу! Скоро, на 138-му кілометрі, буде КП-3. Довго воно на себе чекати не змусило.
КП-3. Тут Олександр Багрій із посмішкою пропонує пива! Я йому заздрю - теж хочу. Бачу у них є шашлик - ще більше заздрю. Але беру тільки банан, ковток коли та відмічаюсь. Відпочивати не хотілось - поки відривався від переслідувачів, увійшов у раш. Тому приймаю енергетичний шот XX-Nytro. Думаю мій організм сказав мені дякую. Пора їхати, та й хлопці щойно підійшли на КП. Рушаю!
Неймовірно! Шот робить чудеса! Вкручую ще з більшим ентузіазмом. Темп 32 км/год.
Так триває аж до Гущинців. 160-й км, приблизно. Після нних починається крутий, але досить довги під'йом, тобто тягун. На ньому весь ентузіазм вивітрився. Але намагаюся тримати 25 км/г. Інколи темп падає до 22 км/г. Знову жую батончик.
Скоро Калинівка. О, чудо! Невже я когось наздогнав? Це були наші Саша та Інна. Добре, хоч вже легше буде за ними триматись. У самій Калинівці я вчепився як кліщ за ними. Ще й до того, стало веселіше.
Спілкуємлсь про те, про се і тут знову судома! Через рівно 100 км мене знову схопила судома!
На щастя вона була не така сильна, але всеж цією ногою крутити не можу. Розумію, що чекати на мене ніхто не буде, Саша та Інна починають віддалятсь. Стукаю долонею по м'язах. Відчіпляю цю ногу від педалі, тримаю її розпрямленою.
Завдяки контактним педалям можу крутити однією ногою, що й роблю. Не можу допустити щоб народ від мене відірвався, інакше потім буде складно наздогнати. Завдяки одній нозі, та постукуванню по м'язах, судома попускає, а мої компаньони не выдырвались.
Знову в строю. На комп'ютері 176-й кілометр, вже десь тут КП-4. І воно не заставило на себе чекати.
Тут були також знайомі маршали: Олексій та Володимир. Крім того побачили засмученого Пашу Вербенко - його також схопила судома. На КП-4 стоїмо не довго, не присідали відпочити. Тільки випили коли, поповнили запас води та відмітились. Я навіть банан не брав... не ліз вже. Підбираємо Пашу і вперед.
Так у нас, за 30 км до фінішу сформувався невеличкий, свій, пелотон.
Минаємо Турбів. йдемо добре, 25-26 км/г. Після Турбова зустрічаємо Ярослава. Він валявся на траві - відпочивав. Побачивши нас він приєднався.
Тепер нас п'ятеро. Час від часу змінюємо ведучого. Моя черга вести. Сильний вітер тормозить мене, а заодно і нашу группу. Крім того, вітер пригнав тучі. Інна просить змінити мене, тому Ярослав виходить вперед, та дуже занадто. Темп зростає - до 29-30 км/г. Але тепер вже Інна із Пашею відстаюсь.
А ось вже і окружна траса Вінниці. Бачимо підбадьоруючий надпис "Пиріжки". Ярослав питає, що робити - Інна відстала. Я кажу, що ти задаєш тем - тобі вирішувати, нажаль це не командні змагання, і не змагання взагалі.
Тож Ярослав вирішує не збавляти обертів. Таким чином ми в трьох відриваємось.
Майдан Чапельський. Залишилось трохи. І тут починається дощ. На Сашу дощ подіяв благотворно. Крім того за ним вчепилась собака, тож він дав ще жару. Ми з Ярославом тільки дивувались і гадали де це знайти ще сил.
Дощ йшов не довго, хвилин 15. Вже видно поворот на Луку, та не видно Саші...
Кажу Ярославу, що треба на фініші зробити ривок. А ось і останній спуск-під'йом, я вже бачу кафе "Апельсин", бачу надпис фініш. Вкручую та фінішую!..
Нарешті! Сам не вірю в це! Власний, колись у 180 км, рекорд побито! Так ми з Ярославом як почали разом, так і фінішували.
Емоції переповнюють, від Царя дізнався, що мій результат 9 годин та 3 хвилини! Не погано для першого бревету у 200 км. Через декілька хвилин фінішує Інна, яка у свою чергу відірвалась від Паші.
На фініші зустрів інших членів клубу: Руслана, Сашу, Андрія і Славіка. Виявляється Славік приїхав третім! Ми всі раді, вирішуємо чекати на всіх наших. Ще очікували 4 людини. За цей час встигли відпочити та отримати море позитиву від спілкування з чудовими людьми: як організаторами, там і учасниками.
Хочеться ще! Дякую!